Збіднілому графу

(Александр Куринский)

З неба падає мокрий серпень,

Ранок сміється звіриним оскалом.

Люди по норах рахують жертви,

Тих, хто на вулиці б’ється з туманом.

Я у кімнаті старого готелю,

Світло з надвору стріляє в шафу.

Сонце стікає крізь тріщину в стелі –

Лігво достойне збіднілого графа.

Місто навколо співає молитву –

Певно то свято... Чи може вистава.

Я – оминаю безглузді битви,

Чорні суботи й зелені заграви.

Пляшка сміється, стоїть на підлозі,

Очі блукають у пошуках істин.

Я одягаюсь і йду до кав’ярні –

Збіднілому графу треба щось з’їсти.

Copyright © Александр Куринский, 2004-08-19