Графъ Можайскій, псячья царіца і магіческій камінь

(Граф Можайскій)

Графъ Можайскій, псячья царіца і магіческій камінь

Всё было спокойно в Африканских чащах до некоторой поры, пока царица псяча Святая

Матильда не захворала страшной болячкой, в Африке не распространённой - простатитом. Шаман местнага

племени Захарий-Марроканец, нанюхавшись утреннего тумана с Килиманжарі и увидев смысл жизни, сказал, что

необходим для выздоровления принцессы ёбаный синего цвета аметист-изумруд. Также он

объявил принародно, что искать аметист в африке-пустая ебля со временем и средствами. С этой целлю

обьявлен біл вопрос перед плєменем типа: чи знає хто про той блядській аметіст і що оно такое есть, -

єто простатіт. Знайден був среді народа знахарь, лечівшій в своє время Крачковскую от целюліта.

Промолвіл он їм такі слова: Шо такое простатіт не ведаю, хоч ріжте мені хуя, але знаю шо в далекой

страдающей под гнетом царізма Россіі есть человек способній помочь нашей блядской королевне. Имя

ему то ли Маликов то ли Можайскій. Дальше самі розбірайтесь а я пошов на льва поссу.

В Росию була отправлена делегация африканцив-плебеев, во главе с Захарием. Царицу не брали,

бо её подташнивало в реактивних еропланах, да и что скривать, пиздливая она біла очень.

В аєропорті московськом ніхто іх не встречал вопрекі іх афріканськім ожіданіям, только таможенікі отпізділі

до смерті попугая-делегата із Тонго.

Прошло три года...

Із Афрікі Захарію пришла радіограмма, шо цариця сдохла, но он не отступілся із прінціпа і по

ёбаній афріканськой настойчівості, тем более шо большінство із 25000 російських деревень, городов и сёл

булі обискані на налічіе Можайського ілі Малікова.

Можайскій возлежал в ванной і намілівав свою пішную дабл-бороду, воздержіваясь от секса і авантюр уже

около недели. Взялся за дело он охотно, бо був космпополітом і уважав другіе культурі, хоть сам он

считал негров относящимися к царству жівотніх. Но помогал всегда, будучі народнім героем.

Прі віде афріканскіх гостей графъ грязно віругался і захуячив своїм ботфортом по роже Захарію. "Я ж говорил,

что занят, нехуй мне єтих шимпанзе водить, денег не дам" Захарій отплевіваясь кровью обїясніл суть дела.

"А...ну ті бі браток так бі і сказал, помогу тебе хоть вас гнід всегда унічтожал. Собственно говоря, какого хуя

ві ко мне пріпёрлісь?" "Аметіст нам нужно" - ответил Захарій. "А-а-а! Так бі сразу і сказалі" - Можайскій

открил старінній рундук, безвозмездно одолженій у какого-то бродягі Амундсена, і вітащіл оттуда

камень синего цвета. " Сокровище!!!" - закрічалі негрітосі. " Хуйня єто, а не сокровіще" - ответіл граф -

" Ёбана заліпуха моей прабабушкі-француженкі по фамілі Медічі-ЛяКруа". Негрітосі во главе с

Захаріем і мёртвім попугаем, которого оні какого-то хуя таскалі с собой, поблагодарілі графа і собралісь

уёбівать. " Незачто" - ответіл Можайскій - " Валіте нахуй і к едреній богоматері, а то с бороді міло капает,

я, прошу прощенія, спешу".

Негрітоси осталісь довольни аметістом-заліпухой, но пробомжевалі в Росіі ещё восемь лет на Пермском

вокзалі пітаясь тем на шо даже вонючие вокзальні псі не ведуться - а именно Мивиной, так как деньгі

на обратній проезд у ніх одолжіл Можайскій, но к сожалению не вернул...

Copyright © Граф Можайскій, 2004-11-05