Литература

Ц И К Л
кожен початок шукає свого кінця
Яке блаженство!!! Як чудово прокидатися в чистій постілі, після довгих приємних сновидінь, не відкриваючи очей замуркотіти від задоволення й щосили потягнутися, повилежуватися та отримати задоволення від ніжного дотику весняних промінчиків. Боже, як приємно відкривати очі та бачити квітневий сад, де такі прекрасні яблуні з біло-рожевим цвітом та тонким, наче найвитонченіші французкі парфуми запахом. Сонце прислало мені привітання у вигляді тепла та світла й чудовий спів пташок лунає так близько. Боже, яке прекрасне життя без турбот та проблем, яка розслабленість, яке блаженство. Я люблю життя, я люблю все і всіх. Ось я залишив обійми ліжка, накинув халат й пішов на кухню. Кавоварка щвидко подарувала аромоксамит. На столі на мене чекали два французьких круасани, притрушені пудрою та шматок стиглого соковитого ананаса. Я взяв здобу та скуштував шматочок, який почав танути в роті. Відкривши балконні двері, я вийшов на мансарду та віддався сонцю, яке приємно мене обливало теплими весняними промінцями. Я відчував гармонію і сам був гармонією, мені було легко та повітряно, я був між землею та небом. В мене виникло невтримне бажання набрати повні груди повітря, відчувши ніжний аромат весни та захлинаючись в шаленому екстазі вигукнути: “Мить зупинись!!!...”.
Я набрав повні груди й відчув дивний запах. Я перевів свій погляд вниз й побачив здохлого щура. Його облізлий довгий та бридкий хвіст був неприродньо зігнутий та зломаний в двох місцях. З проломаного черепа витікала якась липка жовто-червона рідина, а забруднені очі зі шматками шкіри та шерсті лежали на носі. З розірваного живота вивалився клубок кривавих кишок, з яких весь вміст потрапив прямо між ноги. На переломаній задній нозі, прямо на оголеному мясі сиділа велика, жирна зелена муха та робила свою справу. Маленькі личинки вже копошилися та жерли плоть. Запах безперервним потоком бив мені у носа та ставав комом посеред горла. Французький круасан давно випав з рук, я не втримав і мене знудило, знудило на пацюка, а потім ще раз. Блювотиння потекло через ніс, від чого я почав чхати та кашляти, з очей побігли сльози, мене продовжувало нудити і я побіг до ванни.
Вмившись, відчув полегшення. Ніщо так не освіжає як холодна вода. Бадьорить та освіжає, ах аж пересмикнуло. Прийняв контрасний душ та відчув себе іншою людиною. Так, що я там на сьогодні планував? Ну звісно, на десяту у мене зустріч із знійомою, хоча із якою знайомою, що я таке кажу - це ж не просто моя знайома - це ж моє перше кохання, це концентрат вишуканості, витонченості та жіночності - вона мій ідеал жінки, тому треба максимум елегантності. Що ж вдягнути? Гадаю мій новий костюм буде в самий раз, звісно костюм костюмом, а головне не забути квіти. Коли я вийшов на вулицю, сонце продовжувало весело світити й дарувати тепло, а ось і палатка з квітами. Так, я вибрав лілії, бо не тільки в їх білосніжному вигляді, а й назві відчувається чистота та недоторканність. Ось, та кав’ярня, а ось і вона - квіти, поцілунок. Моє обличчя світится та випромінює посмішку, а вона як завжди мене вражає своєю чарівністю та витонченним шармом, як вона рухається, як мило посміхається. Ми сіли на вулиці, адже не хотілося ховатися в середину від сонечка й взяли по віденькій каві з вершками. Наша розмова пливла поволі й легко, ми гомоніли, постійно даруючи посмішки один одному. Нам не потрібно було шукати теми розмови вона просто була і все - ми сповненні почуттями і нам добре.
Раптом тінь впала на наш столик і я, посміхаючись повернувся в сторону, сподіваючись побачити офіціанта, та на мене дивилося два бомжа, від них смерділо перегаром, лайном та ще біс зна чим. Їхні затуманені очі дико виблискували з-під зимової шапки. Посмішки повільно зникли на наших вустах. Я сказав їм забратися геть, на що вони протягнули вперед брудні руки, просячи милостиню й оголили свої гнилі зуби. Я готовий їх був повбивати, роздерти на шмаття, знищили таку романтичну атмосферу; кінчені бомжі, нелюди, уроди. З кав’ярні вискочив охоронець, й вибачившись у нас за неприємну ситуацію, почав викидати бомжів на вулицю. Перший вилетів і впав, в руках у нього був кульок з пляшками, які порозліталися на друзки. Другий, перелетівши першого, гепнувся як мішок з лайном поруч. Наче два великих хробака, вони плутались й вивертались на землі, перечіпляючись один за одного. Ледь повставали й після того, як сплюнули кров, хитаючись та матюкаючись зникли за рогом будинку. Ми переглянулись й криво посміхнулися - далі не було про що говорити, і хоча на прощання вона мені посміхнулася, перед очима я бачив закривавлені морди бомжів.
На мінорному настрої, я пішов до друга. Ми з ним мали об’їздити його нову машину, хоча ні - Мустанг - це не просто машина, це непокірний дикий звір. З дитинства відчуваю непереборну тягу до потужних двигунів, у мене просто мурашки бігають, коли я чую ревіння мотору та втискаюся в сидіння при стрімкому старті. Ми виїхали на дорогу й машина швидко почала набирати швидкість. По узбіччю дороги проносилися дерева й дуже дуже швидко вони злилися у суцільну смугу. Я не знаю кращого відчуття, ніж відчуття швидкості, такої, щоб перехоплювало подих, щоб все неслося повз тебе, щоб не можна було на чомусь зафіксувати погляд, бо за секунду воно вже далеко позаду. Я ловив кожну мить та хотів ще більшого. Ми летіли, стрілка вже давно перейшла сотню й не зупинялася. Алкоголь вводив мене в ейфорію та надавав гостроти відчуттям. Я відкрив вікно й протягнув руку назустріч вітру, який з одержимістю почав її тиснути. Ось вони дві стихії: нестримне пробудження природи та невгамовне людське бажання гостроти почуттів і це все я відчуваю, відчуваю в собі - бажання жити, жити по-справжньому. Я на піднесенні, мене переповнюють емоції. Хочеться висловити це одним словом, вигукнути його та я його не знаю, я просто це відчуваю, я сам це відчуття. Адреналін на межі, машина на межі, руки зжаті в кулак, я закриваю очі й відчуваю, як все вилітає з під ніг й мене кидає зі сторони в сторону!
Раптовий біль! Боже, який шалений та нестерпний біль. Не міг навіть уявити, що може так боліти, я не чую своїх думок за ним, він сильніший за мене, я не можу його витримувати та не можу нічого з ним зробити, він мене вбиває. Я весь палаю, зараз помру. Секунда, дві, третя, чому він не відступає, перестань! Мені темно, мене знобить, я відчуваю як піт виступив градом і знову б’є струмом. Я чую як б'ється серце, наче хтось кувалдою по голові - від цього тількі в тисячу разів більше болить. Мені страшно, все плутається та перевертається, постійний лише біль, дикий біль. Раптом на секунду туман перед очима розійшовся і я побачив: дерево, бите скло та закривавлену руку з кісткою, яка, роздерши м’ясо вилізла назовню. Я знову провалився в боротьбу з болем. Він сильніший, він матеріалізує кожну думку, кожну мить собою. Здавалося пройшла вічність пекла і я почув те, чого боявся: “Його приймаємо до раю, швидше морфію”.
Яке блаженство!!!