Відвертість слів Була завжди тяжкою. Німою їй би бути.
Думки і спогади Завжди в моїм полоні. Хотіла б відпустити , та не можу.
Мені не треба зайвого тепла. Мені хоч трохи. Та його нема.
Минуле нас не відпуска . Тримає досі у своїх обіймах. Чекає помсти.
Немає спокою душі . Приходить він тоді, Коли душа звільнилась тіла.
Замкнулись кола. Зачинились двері. Ти – там. Я – тут, розгублена лишилась.
Десь на задвірках пам’яті ще тліє Віра в непереможність нації людей. Шкода, що був цей двір у звіра.
За мрією не плачуть уночі, Бо недосяжність – це її ціна. Лиш реквієм наблизить нам її.
Два поверхи, два рівня. Вежа. І тінь, що не пізнала меж.
Майстерність наша породила жах . Якби ж у снах – У дійсності.
Мої гріхи не зрозуміти вам. Вони такі ж як ваші, Але більші.
Гріхи. Вони завжди були з людьми Як тінь.
Безмежність всюди. Аби в гріхах Не бути їй ніколи.
Лелеки завжди знають шлях додому Вони летять де тепло , та повертаються свідомо. Вірні.
Якби ж була я птахом : Так чудово – летіти в височінь Та падати додолу, якщо кохання вмерло.
Життя над нами проліта , як птах Побачений у наших снах – Чудове, дивне й недосяжне.
Багато думають, що найстрашніше – смерть, Та помиляються вони, Бо гіршим є чекання. Смерті.
Ми так чекаємо тієї миті, Коли нарешті дійсним стане сон, В якому мрії всі відбиті. |
проголосовавшие
комментарии к тексту: