Втома схожа на Божу кару, Якої я не заслужив. Мабуть, це лише примара, Спектакль, що своє віджив. Під вечір лід на дорозі, А сніг залітає за комір. В останній пересторозі Стікає зима з долоней. Я змучився в вічному ритмі, Де рима шукає мову. Допоки ця само-вбитва? Невтішна гонитва за словом. Любов. Воскресають іскри. - Ісусе, ти маєш свідоцтво? Бо кров потребує істин, Обійдемось без пророцтва. Хай в морзі напишуть – “вчора”, Ім’я там і прізвище лядське. Можливо, підійде “Боря”... Хоча це й не зовсім хохляцьке. Мовляв, “битовая травма”, “Скорбім, сожалеєм, помнім” – Такий вже сценарій. Драма. І хрестик на добрий спомин. *** Фантазії – чиїсь сексоти Потрапили в мою душу І роблять там чорну роботу, Яку я терпіти мушу. Можливо, то скоро пройде, Ймовірно – лише початок І я, як остання хвойда Віддамся комусь за десятку. То все – “битовая драма”, То все – не зважайте, пані. Судити про мене ще рано. Я, навіть, ще не на грані.
24.02.04 |
проголосовавшие
комментарии к тексту: