З неба падає мокрий серпень, Ранок сміється звіриним оскалом. Люди по норах рахують жертви, Тих, хто на вулиці б’ється з туманом. Я у кімнаті старого готелю, Світло з надвору стріляє в шафу. Сонце стікає крізь тріщину в стелі – Лігво достойне збіднілого графа. Місто навколо співає молитву – Певно то свято... Чи може вистава. Я – оминаю безглузді битви, Чорні суботи й зелені заграви. Пляшка сміється, стоїть на підлозі, Очі блукають у пошуках істин. Я одягаюсь і йду до кав’ярні – Збіднілому графу треба щось з’їсти. |
проголосовавшие
Для добавления камента зарегистрируйтесь!
комментарии к тексту:
